Визначення та зміст паразитології

Весь різноманітний світ тварин і рослин, що населяють нашу планету, є цілим рядом різних відносин. Основу життєвих явищ у них становить обмін речовин, який включає два взаємопов’язані процеси, що відбуваються в клітинах і тканинах організму, – асиміляцію (засвоєння) та дисиміляцію (розпад).

Залежно від способу харчування всі живі організми поділяються на великі групи:

  • організми, що синтезують їжу з неорганічних речовин, – автотрофи (рослини);
  • організми, які харчуються органічними речовинами, синтезованими істотами першої групи (автотрофами), – гетеротрофи (тварини та більшість бактерій).

У свою чергу, гетеротрофів прийнято ділити на сапрофітів, хижаків та паразитів. Сапрофіти харчуються продуктами розпаду тканин та органів загиблих істот. Хижаки спочатку вбивають свою жертву (іноді це роблять інші тварини), а потім уже пожирають її, тобто харчуються тканинами та соками загиблих організмів. Паразити (грец. parasites – нахлібник) – організми, які живуть на поверхні або всередині інших живих істот (господарів), харчуються за їх рахунок і мають різною мірою виражену шкідливу дію, перебуваючи з ними в паразито-господарських відносинах.

Паразитизм – антагоністичне співжиття генетично різнорідних організмів, при якому один, званий паразитом, використовує іншого (господаря) як джерело харчування та постійного чи тимчасового проживання, викликаючи в організмі господаря імунологічні реакції (алергію) та інші патологічні процеси. Паразитизм – одне з найпоширеніших явищ у живій – природі. Організм господаря в переважній більшості випадків уражається не одним, а кількома чи багатьма видами паразитів; у такому разі говорять про паразитоценоз – сукупність паразитичних форм, що населяють певний орган, систему органів або весь організм тварини.

Взаємини компонентів паразитоценозу можуть бути:

  • індиферентними (нейтральними),
  • синергетичними (взаємодоповнювальними) або
  • антагоністичними (взаємопригнічуючими).

Ступінь хвороботворного впливу паразитів багато в чому залежить від якісного складу та кількісного співвідношення компонентів паразитоценозу, а також умов довкілля. Тому процеси та явища паразитизму слід вивчати не ізольовано, а в їх взаємозв’язку та взаємодії.

Паразитичний спосіб життя можуть вести тварини (зоопаразити) та рослини (фітопаразити). Вони здатні мешкати в тваринних і рослинних організмах.

Паразитологія (грец. parasites – нахлібник, паразит і logos – вчення) – наука, що вивчає паразитів, хвороби, що викликаються ними, і методи боротьби з ними у людини, тварин і рослин. Ця наука величезна за обсягом, багатогранна за змістом і широка за цільовими завданнями. Паразитів рослинного походження вивчають мікробіологи, вірусологи, мікологи, епізоотологи та фітопатологи.

За традицією під паразитологією розуміють тільки зоопаразитологію – науку про представників тваринного світу, які ведуть паразитичний спосіб життя (гельмінти, комахи, кліщі і найпростіші), викликаних ними інвазійних (паразитарних) хворобах, методах і засобах боротьби з ними.

Розрізняють паразитологію ветеринарну, медичну, агрономічну та загальну. У цьому підручнику викладаються основні матеріали ветеринарної паразитології, що має велике теоретичне та практичне значення у підвищенні якісних та кількісних показників тваринництва.

Ветеринарна паразитологія вивчає паразитів і захворювання тварин, що викликаються ними, розробляє заходи боротьби та профілактики інвазійних хвороб аж до повної їх ліквідації (девастації). Крім сільськогосподарських тварин (включаючи птахів), об’єктами ветеринарної паразитології є хутрові звірі, олені, риби, бджоли, звірі у заповідниках, зоопарках та мисливських господарствах.

При проходженні курсу паразитології учні технікуму детально знайомляться з морфолого-біологічними особливостями та систематикою (положенням у зоологічній системі) тварин-паразитів, з одного боку; вивчають географічне поширення, економічні збитки, епізоотологію, патогенез, клінічну картину, патологоанатомічні зміни, діагностику, терапію та профілактику інвазійних хвороб тварин – з іншого.

Систематика паразитів. Залежно від особливостей анатомо-морфологічного будови та розвитку паразитів ділять різні групи за загальною всім тваринного світу схемою. Найбільші систематичні групи – типи, які, своєю чергою, діляться на класи, класи на загони, загони на сімейства, сімейства на роди, а роди на види. В окремих випадках розрізняють проміжні систематичні групи (підкласи, підзагони, над сімейства, підродини та підроди).

Відповідно до правил зоологічної номенклатури назва кожного паразита складається з двох слів: родового та видового. Наприклад, збудником корости свиней є кліщ Sarcoptes suis, де Sarcoptes – рід, а snis – вид. Систематичні одиниці від типу до роду позначаються одним словом, причому їх найменування завжди пишуть з прописної (великої) літери, а видові назви – з малої.

Збудниками інвазійних хвороб є представники п’яти типів та десяти класів: тип Plathelminthes – плоскі хробаки (класи – Trematoda – трематоди, Monogenea – моногенеї та Cesloda – цестоди), тип Асапthocephales – скребні (клас Acanthocephala – акантоце Nematoda – нематоди), тип Arthropoda – членистоногі (класи Insecta – комахи та Arachnoidea – павукоподібні), тип Protozoa – найпростіші (класи Sporozoa – споровики, Mastigophora – джгутикові та Ciliata – інфузорії). Без урахування систематичного становища паразитів та його переносників важко дати раду широкому і різноманітному матеріалі підручника з паразитології.

Зв’язок паразитології з біологічними та спеціальними дисциплінами. Ветеринарна паразитологія тісно пов’язана з більшістю біологічних та клінічних дисциплін. Із зоологією ріднять паразитологію питання систематики, будови, розвитку та екології різних паразитів. Розуміння патогенезу інвазійних хвороб ґрунтується на даних патологічної фізіології та патологічної анатомії. Мікробіологічні методи фарбування та мікроскопії допомагають проводити дослідження паразитів із групи найпростіших. При діагностиці паразитарних хвороб запозичують деякі методи із приватної патології та терапії. Диференціальна діагностика цілого ряду інвазійних хвороб стикається з епізоотологією, а застосування лікувально-профілактичних протипаразитарних препаратів – з фармакологією. При деяких паразитарних хворобах (ценурозі, онхоцеркозі) використовують хірургічні методи лікування.

Знання біохімії та фізіології паразитів дозволяє розкрити механізм дії протипаразитарних препаратів, свідомо спрямовувати роботу з пошуку та застосування специфічних препаратів при інвазійних хворобах. Післязабійний огляд м’яса для виявлення цистицерків (фін) та інших гельмінтів (трихінелоскопія) є розділом ветсанекспертизи. Профілактика інвазійних хвороб ґрунтується на дотриманні гігієнічних правил утримання та повноцінному годуванні тварин.

При з’ясуванні конкретної економічної шкоди через паразитарні хвороби паразитологія користується послугами економічних наук.