Мочекам’яна хвороба – це хвороба у собак, при якій у сечовому тракті утворюються камені (конкременти або уроліти). Камені можуть розташовуватися будь-де: у сечовивідних шляхах, нирках, сечоводі або сечовому міхурі, але найчастіше в сечовому міхурі.

При сечокам’яній хворобі в сечі найчастіше виявляють 4 типи уролітів, утворених амонійним фосфатом магнію (струвіти,

трипельфосфати), оксалатом кальцію, уратом амонію та цистином. Рідше сечові камені утворюються із фосфатів кальцію, силікату, лікарських препаратів та їх метаболітів. У собак найчастіше виявляють струвіти, але в останні 20 років на тлі зниження поширеності цього типу сечокам’яної хвороби все частіше стали виявляти уроліти, утворені оксалатом кальцію. Проте струвіти продовжують домінувати.

Симптоматика уролітіазу в основному визначається подразненням слизової оболонки нижнього відділу сечовивідних шляхів та включає клінічні ознаки циститу та/або уретриту. Найчастіше спостерігають гематурію (кров у сечі), дизурію (порушення сечовипускання) та поллакіурію (прискорене сечовипускання). Іноді сечокам’яна хвороба супроводжується закупоркою уретри, яка потребує негайного медикаментозного чи хірургічного лікування. Ниркові камені можуть викликати пієлонефрит, закупорку, що перешкоджає виходу сечі з нирок, зниження маси цих органів, азотемію та ниркову недостатність. Однак у деяких тварин сечокам’яна хвороба протікає безсимптомно.

Уроліти частіше утворюються у собак дрібних порід, ніж у великих собак. Схильність собак вагою від 1 до 10 кг (mini) до сечокам’яної хвороби може бути обумовлена ​​невеликим обсягом сечі, що утворюється ними, більш рідко вчиненим актом сечовипускання і тому підвищеною концентрацією неорганічних речовин в сечі. Породи собак, у яких найчастіше зустрічається сечокам’яна хвороба: бішон – фризе, такса, мініатюрний пудель, мініатюрний шнауцер, ши-тцу, йоркширський тер’єр.

Породна схильність до специфічних типів уролітіазу може мати генетичну основу і зазвичай корелює зі статтю собак. Різні форми сечокам’яної хвороби найчастіше зустрічаються у собак. Тільки струвітні уролиты частіше виявляють у сук, що, мабуть, пов’язано з більшою чутливістю останніх до інфекцій сечового міхура.

Фактори, які сприяють кристалізації та формуванню уроліту, різноманітні і можуть бути поділені на зовнішні (екзогенні) та внутрішні (ендогенні). До зовнішніх факторів можна віднести умови годівлі тварини, мінеральний склад води та її насиченість мінеральними солями. До внутрішніх факторів відносять власні захворювання тварини, що сприяють викликанню сечокам’яної хвороби. Наприклад, гіперпаратиреоїдизм, портокавальні шунти, запальні процеси в сечостатевій системі, генетично зумовлені аномалії обміну речовин. Таким чином, до достовірних факторів, що привертають до розвитку уролітіазу, можна віднести такі причини:

•  перенасиченість сечі мінералами при певному pH сечі;
•   дефіцит у сечі певних факторів, що стабілізують склад сечі;
•   застій сечі та великі інтервали між спорожненнями сечового міхура; збільшення випадання кристалоїдів, спричинене підвищеним кишковим всмоктуванням;
•  збільшення утворення кристалоїдів внаслідок діяльності бактерій, здатних розщеплювати сечовину, що призводить до залужування сечі.

Діагноз ставиться за допомогою оглядової рентгенографії (для рентгеноконтрастного каміння), узі діагностика. У неясних випадках показано цистографія з подвійним контрастуванням. Також рекомендуються загальний та біохімічний аналізи крові, загальний аналіз сечі. На жаль, за аналізом сечі точно не можна говорити про певний вид каменів, оскільки кристали, виявлені в сечі, можуть не відповідати виду уролітів у сечовому міхурі або нирках. Також за наявності каменів може бути відсутні кристаллурія, і навпаки кристаллурія ще дає підстави ставити діагноз сечокам’яна хвороба і свідчить про обов’язкової наявності каменів у сечовому тракті. Після видалення каміння – обов’язково їх дослідження для встановлення остаточного діагнозу.

Лікування сечокам’яної хвороби у собак залежить від наявності або відсутності обструкції уретри або сечоводу, а також загального стану тварини. Обструкцію уретри усувають за допомогою наступних методів – ретроградна урогідропропульсія (проштовхування каміння з уретри до сечового міхура), катетеризація сечового міхура тонким катетером, уретротомія або уретростомія. Далі камені видаляються із сечового міхура.

Тваринам зі струменевим, уратним і цистиновим камінням може бути рекомендована консервативна терапія, спрямована на розчинення каменів. Основний недолік – тривалість лікування (від кількох тижнів до кількох місяців). Для розчинення струвітів використовують спеціальні дієти, складені з обмеженням білка, кальцію, фосфору, магнію та підтримують pH сечі на певному рівні, а також антибіотикотерапію (за наявності інфекції сечових шляхів). За наявності уратів також використовуються спеціальні дієти (з обмеженням білків та пуринів), які сприяють залуженню сечі. При цистинових каменях також необхідні лікувальні дієти з обмеженням білка, що впливають на pH сечі. Оксалатні камені – не розчиняються і підлягають обов’язковому хірургічному видаленню. З метою подальшої профілактики оксалатного каміння також необхідно усунути причину гіперкальціємії (якщо гіперкальціємія була виявлена). Для профілактики рецидивів утворення каменів (як після хірургічного видалення, так і після проведення консервативної терапії) необхідно дотримуватись лікувальної дієти та проводити контрольне обстеження тварини (рентген, узі, аналізи сечі) з певною періодичністю.

З любов’ю до пацієнтів – з повагою до клієнтів.

Лікар ЦВД «Елітвет»
Кошара Є.В.