Гостра ниркова недостатність (ГНН) – це важкий патологічний стан, який полягає в порушенні функції виділення нирок. Цей процес має швидкий розвиток, як правило, оборотний, і супроводжується різкими змінами кислотно-лужного, водного та електролітного балансу, зменшенням виведення нирками різних речовин з організму і, як наслідок, їх накопиченням.

Причиною таких змін є різке зниження кровотоку у нирках, ураження тканини нирок та/або порушення відтоку сечі з нирок. Іншими словами, гостра ниркова недостатність буває:

  • Преренальна («дониркова») – розвивається при різкому падінні артеріального тиску та порушенні внутрішньониркової циркуляції крові, внаслідок шоку різного походження (кровотеча, отруєння, інфекції, тепловий удар), зневоднення (наприклад при панлейкопенії) , серцевої недостатності.
  • Ренальна («ниркова») – розвивається при бактеріальних інфекціях нирок (пієлонефриті), запальних захворюваннях нирок (гострому гломерулонефриті, інтерстиціальному нефриті) та загальносистемних інфекційних захворюваннях (вірусний імунодефіцит). Причиною розвитку гострої ниркової недостатності може стати вплив на тканинні структури нирок різних токсичних речовин (етиленгліколь, солі важких металів, анілін), лікарських препаратів (аміноглікозидів, хіміотерапевтичних препаратів, нестероїдних протизапальних засобів та деяких інших препаратів), зміїної отрути. До ренальної ниркової недостатності може призвести закупорка ниркових канальців гемоглобіном зруйнованих еритроцитів при масивному їх гемолізі, наприклад, при гемобартонельозі, піроплазмозі або внаслідок захворювань, що супроводжуються розвитком ДВС-синдрому (отруєння гемолітичною отрутою, тяжкі форми сепсису).
  • Постренальна («післяниркова») – розвивається при закупорці або стисканні сечовивідних шляхів (сечоводів, сечового міхура або сечівника), наприклад, пухлиною. Найчастішою причиною гострої ниркової недостатності котів є сечокам’яна хвороба.

Крім видільної, нирки виконують низку інших функцій в організмі – регулюють склад крові та інших рідин тіла, беруть участь у водно-сольовому обміні, обміні білків та вуглеводів, синтезують біологічно-активні речовини, що регулюють рівень артеріального тиску та процес кровотворення. Тому ниркова недостатність (особливо хронічна) призводить до додаткових порушень, таких як падіння рівня гемоглобіну, порушень гормонозалежних функцій та кальцієвого обміну.

Порушення рідинного та електролітного балансу, а також накопичення продуктів обміну в крові дає початок ускладненням з боку серцево-судинної та нервової систем, призводить до шлунково-кишкових розладів та кровотеч, а також до придушення імунітету.

Клінічні ознаки ГНН носять неспецифічний характер: загальне пригнічення, зміна об’єму сечі (зменшення об’єму сечі, аж до повного припинення сечовиділення), слабкість, блювання, діарея, зниження апетиту або його відсутність, збільшення частоти пульсу, набряки, блідість або почервоніння. Тяжкість клінічних проявів може варіювати від незначних порушень, непомітних для власника, до найважчих розладів.

При виявленні будь-яких подібних симптомів слід негайно доставити тварину до клініки.

До групи підвищеного ризику належать пацієнти, які страждають на хвороби нирок, тяжку травму або системне захворювання (панкреатит, цукровий діабет, серцево-судинні захворювання, хвороби печінки). До додаткових факторів ризику належать зневоднення, порушення електролітного балансу, знижений або підвищений артеріальний тиск, пропасниця, сепсис.

Діагноз ГНН ставиться на підставі відомостей, які повідомляють власник тварини (анамнезу), огляду, а найголовніше, результатів лабораторних аналізів. Важливим симптомом є зменшення кількості сечі (олігурія), що виділяється твариною, або її повна відсутність (анурія). При огляді можуть виявлятися всі або деякі з наступних ознак: запах сечі в повітрі, що видихається, блідість слизових, слабкість, ознаки зневоднення, знижена температура. Нирки можуть бути збільшені у розмірі та болючі. За даними лабораторних аналізів спостерігається швидкий розвиток азотемії, тобто збільшення вмісту в крові сечовини та креатиніну (вони є основними показниками роботи нирок). Крім цього, зазвичай підвищується рівень фосфору та кислотність крові. В аналізі сечі виявляють наявність білка та глюкози, а також циліндрів і клітин ниркового епітелію в осаді, можлива також поява кристалів солей та еритроцитів. Крім цього, застосовують рентген-діагностику, у тому числі із введенням спеціальних речовин у кров (наприклад, для виключення каменів у нирках, визначення їх розмірів, рівня кровопостачання нирок та інших патологій), УЗД-діагностику та в деяких випадках біопсію нирок.

Лікування

Лікування пацієнтів з гострою нирковою недостатністю має бути комплексним і спрямоване на усунення причини, стимуляцію діурезу, корекцію рідинного та електролітного дисбалансу, кислотно-лужних порушень, виведення з організму токсинів, що накопичилися в ньому, і усунення системних ускладнень. Цим пацієнтам потрібне проведення

інтенсивної терапії за умов стаціонарного відділення клініки.

Насамперед лікарі намагаються усунути причину, що викликала розвиток гострої ниркової недостатності, що може само собою сприяти відновленню діурезу. При встановленій нирковій недостатності постренальної необхідно якнайшвидше забезпечити вільний відтік сечі (введення сечового катетера, відкачування сечі шприцем через черевну стінку, або за допомогою хірургічної операції). Паралельно вживаються заходи для відновлення адекватного процесу утворення та виділення сечі (призначаються препарати, що покращують внутрішньонирковий кровотік, мікроциркуляцію в тканинах нирок, сечогінні препарати, які вводяться внутрішньовенно, суворо дозовано за допомогою внутрішньовенних дозаторів під постійним контролем лікаря).

Для корекції водно-електролітного балансу, кислотно-лужних порушень потрібна інфузійна терапія. Вибір лікувальної тактики залежить від характеру основного та супутніх захворювань, ступеня ураження нирок та загального стану хворого. Інфузійну терапію зазвичай продовжують доти, доки вміст сечовини та креатиніну не досягне нормального рівня, налагодиться адекватний діурез та стабілізується загальний стан пацієнта.

У період лікування необхідно постійно контролювати життєво важливі функції організму хворої тварини: оцінювати його клінічний стан, обсяг виділеної сечі на годину, показники сечовини та креатиніну, електроліти та гази крові, показники червоної крові – гематокрит, гемоглобін, кількість еритроцитів, колірний показник крові (для контролю над розвитком анемії), і навіть інші лабораторні показники.

Ускладненням ниркової недостатності може бути підвищення вмісту іонів калію в крові, що може призвести до м’язової слабкості та порушень серцевого ритму. Частим ускладненням ниркової недостатності є блювання. Її причиною може бути дія токсинів на центральну нервову систему та/або виразкову хворобу шлунково-кишкового тракту. Для профілактики цього ускладнення використовують препарати, що захищають слизову оболонку шлунково-кишкового тракту, та протиблювотні препарати.

У разі розвитку незворотних патологічних змін у нирковій тканині, коли функція нирок відновлюється не в повному обсязі, гостра ниркова недостатність переходить у хронічну стадію, яка поступово розвивається та характеризується прогресуючим незворотним ушкодженням ниркової паренхіми. Термінальною стадією хронічної ниркової недостатності є гостра ниркова недостатність, але вона носить незворотний характер і прогноз у данному разі несприятливий.

Для пацієнтів з тяжкими, непереборними електролітними та іншими порушеннями, а також для пацієнтів у термінальній стадії хронічної ниркової недостатності показано проведення перитонеального діалізу. Ця процедура проводиться лише за умов клініки. Для проведення діалізу тварині в черевну порожнину під загальним наркозом встановлюють дренажі, якими вводять спеціальну рідину і залишають їх у черевній порожнини певний час. За цей період до цієї рідини з організму переходять шкідливі речовини, а також відбувається обмін електролітами та водою. Потім рідину з черевної порожнини видаляють. Процес періодично повторюють.

Незважаючи на своєчасну лікарську допомогу та адекватне лікування пацієнти нерідко гинуть від гострої ниркової недостатності через розвиток незворотних, несумісних з життям порушень у роботі організму.

Харчування

Тварини з нирковою недостатністю повинні одержувати поживні речовини. Якщо тварина харчується самостійно, все, що необхідно, це годувати її спеціальними лікувальними дієтичними кормами. Дієта при нирковій недостатності характеризується зниженим вмістом білка, фосфору та натрію в раціоні кішки.

Якщо апетит відсутня, але блювання немає, то вдаються до годування через зонд. Якщо є блювота, то використовують парентеральне харчування (внутрішньовенне введення розчинів амінокислот, ліпідів і глюкози).

Кардіолог, нефролог ЦВД «Елітвет»
Сененкова Ю.В.