Антибіотики — специфічні продукти життєдіяльності мікроорганізмів, тварин і рослин, які мають протимікробну дію (аntі — проти, bіоs — життя).
Незважаючи на велику специфічність, антибіотики діють за загальними фармакологічними законами; вони дуже ефективні, але при чіткому виконанні розроблених умов. Якщо умов не дотримуються, то антибіотики малоефективні, а в деяких випадках можуть завдати шкоди.
Характерна риса антибіотиків — вибірковість їх дії проти певного виду чи групи мікроорганізмів, відповідно до цього антибіотики поділяють на групи.
Препарати групи пеніциліну мають високу активність проти грампозитивних бактерій, препарати групи стрептоміцину, крім того, виявляють активність проти туберкульозної палички, а групи; левоміцетину (синтоміцин та ін) активні проти патогенних штамів кишкової палички, вірусів та рикетсій. Антибіотичні препарати (еритроміцин та ін.) активні проти грампозитивних бактерій та дерматофітних грибів; препарати групи тетрацикліну мають широкий спектр дії, проявляють активність як проти грампозитивних, так і проти грамнегативних бактерій.
Ефективність лікувального застосування антибіотиків залежить від низки умов. Найкращий результат лікування отримують при ранньому застосуванні на самому початку захворювання тоді, коли антибіотик підбирають відповідно проти певних, чутливих до нього груп мікроорганізмів, що називається підтитруванням антибіотика. Дуже важливе значення має правильне дозування препарату. Тільки достатня доза може забезпечити необхідну концентрацію препарату в тканинах організму. Лікувальну концентрацію антибіотиків в організмі треба підтримувати протягом декількох днів до одужання. Недотримання режиму застосування та дозування може призвести до виникнення стійких форм бактерій до антибіотика. Антибіотики часто застосовують комплексно, але при цьому враховують сумісність їхньої дії; так, неприпустимо одночасно призначати пеніцилін та тетрациклін.
За хімічним складом антибіотики класифікують на такі групи: пеніциліни; цефалоспорини; левоміцетин; макроліди; тетрациклін; аміноглікозиди; поліміксини; полієни; рифаміцини.
На відміну від хімічних антисептиків, які вбивають і живі клітини, антибіотики, потрапляючи на поверхню мікробної клітини або проникаючи до неї, навіть у невеликих кількостях порушують її основні життєдіяльні функції – дихання, харчування, розмноження, діючи бактерістатично та бактерицидно.
За механізмом дії антибіотики ділять на інгібітори клітинної оболонки (пеніцилін, цефалоспорини); діючи на клітинні мембрани (полімексини, граміцидин); інгібітори різних етапів синтезу білка та нуклеїнових кислот (стрептоміцини, левоміцетин, тетрацикліни, аміноглікозиди, макроліди, рифаміцини, хлороміцини)
До β-лактамів належить велика група антибіотиків, молекули яких містять β-лактамне кільце (пеніциліни, цефалоспорини, цефаміцини, карбапенеми, монобактами та ін.).
Всі ці препарати мають високу антимікробну активність, проте до багатьох з них у мікроорганізмів досить швидко розвивається стійкість, обумовлена виробленням мікроорганізмами специфічних ферментів — β-лактамаз (пеніциліназ), гідролізуючих β-лактамне кільце антибіотиків, що позбавляє останні антимікробної активності та призводить до появи резистентних штамів мікроорганізмів.
Пеніцилін є антимікробною речовиною, що продукується різними видами цвілевого гриба пеніциліуму (Реnicillium chrysogenum, Реnicillium notatum та ін.). Внаслідок життєдіяльності цих грибів утворюються різні види пеніциліну. Один з найактивніших – бензилпеніцилін.
Препарати групи пеніциліну ефективні при інфекціях, викликаних грампозитивними бактеріями (стрептококами, стафілококами, пневмококами тощо), спірохетами, більшістю анаеробів та іншими патогенними мікроорганізмами. Вони мають бактерицидну дію на мікроорганізми, що знаходяться у фазі зростання.
Цефалоспорини, подібно до пеніцилінів, належать до β-лактамних антибіотиків, але в основі їх хімічної будови лежить 7-аміноцефалоспоранова кислота (7-АЦК), а пеніцилінів — 6-амінопеніциланова кислота (6-АПК).
Основними особливостями цефалоспоринів у порівнянні з пеніцилінами є їх велика резистентність по відношенню до β-лактамаз (пеніциліназ) — ферментів, що виробляються мікроорганізмами і досить швидко руйнують бензилпеніциліни, і розширений спектр дії, включаючи вплив на грамнегативні мікроорганізми.
Отже, цефалоспорини аналогічні пеніцилінам за механізмом дії, оскільки обидві групи антибіотиків містять β-лактамове кільце. Від пеніцилінів цефалоспорини відрізняються дигідротіазиновим кільцем замість п’ятичленного тіазолідинового, що входить до складу чотиричленного β-лактамового кільця. У силу своєї структурної конфігурації цефалоспорини порівняно легко піддаються хімічним модифікаціям, що дозволяє отримувати сполуки з різними мікробіологічними та фармакологічними властивостями.
Цефалоспорини зв’язуються з ферментами бактерій, що беруть участь в утворенні клітинної стінки, таким чином чинячи бактерицидну дію. Антибіотики цефалоспоринової групи, проникаючи крізь пори в клітинній стінці бактерій, взаємодіють з мішенню – пеніцилін-зв’язуючими білками (ПСБ) і пригнічують їхню активність. ПСБ є ферментами, відповідальними за синтез пептидоглікану, основного елемента клітинної стінки бактерій. В результаті взаємодії з ПСБ порушується зшивання ланцюгів пептидоглікану, що знову утворюються, і зменшується жорсткість клітинної стінки, що призводить до лізису бактерій під дією високого внутрішньоклітинного осмотичного тиску.
Аміноглікозиди
Характерною хімічною особливістю антибіотиків цієї групи є наявність у їх молекулах загальних структурних елементів.
Застосовують антибіотики-аміноглікозиди зазвичай при тяжких системних інфекціях за недостатньої ефективності інших антибактеріальних засобів.
Механізм дії цих препаратів обумовлений їх незворотним зв’язуванням із специфічними рецепторами бактеріальних рибосом та порушенням синтезу цитоплазматичних мембран, що призводить до загибелі бактеріальних клітин.
Всі аміноглікозиди мають нефротоксичність, і це стосується не тільки кішок. При необхідності можна використовувати гентаміцин чи амікацин. Ризик нефротоксичності буде мінімальний за дотримання деяких умов: адекватна гідратація під час лікування, можливість контролю аналізу сечі (можна тест-смужками, якщо в сечі зростає рівень білка, препарат потрібно скасовувати), короткий курс лікування, не застосовувати діуретики, не застосовувати аміноглікозиди тварині вже виявленим раніше захворюванням нирок.
Якщо говорити про pseudomonas aeroginosa (синьогнійна паличка), як правило, вона високочутлива до ципрофлоксацину, карбапенеми, монобактами, деякі цефалоспорини (цефтазидим, наприклад). Тож можна обійтися і без аміноглікозидів. Враховуючи те, що ця бактерія легко набуває резистентності до антибіотиків, краще підбирати препарат з урахуванням бакпосіву.
Група тетрациклінів включає низку антибіотиків та їх напівсинтетичних похідних, споріднених з хімічною будовою, антимікробним спектром та механізмом дії.
Тетрацикліни є антибіотиками широкого спектра дії. Вони ефективні щодо грампозитивних та грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій, великих вірусів (збудники трахоми, орнітозу). Малоактивні або неактивні щодо протею, синьогнійної палички, більшості грибів та дрібних вірусів (грипу, поліомієліту, кору та ін.). Недостатньо ефективні щодо кислотостійких бактерій.
Макроліди та азаліди
Основною особливістю нових макролідів, створених напівсинтетичним шляхом, є покращені фармакокінетичні властивості за високої (широкого спектру) антибактеріальної активності (переважно щодо грампозитивних коків та внутрішньоклітинних збудників — хламідій, мікоплазм, легіонел та ін.). Вони добре всмоктуються і створюють у крові, тканинах і всередині клітин тривалу високу концентрацію, що дозволяє зберігати кількість введень на добу (до 1-2 разів), зменшити загальну тривалість курсу лікування, частоту і вираженість побічних явищ. Ці препарати високоефективні при інфекціях дихальних шляхів, статевих органів і сечовивідних шляхів, шкіри, м’яких тканин та інших, викликаних грампозитивними і грамнегативними мікроорганізмами, багатьма анаеробами, атиповими бактеріями. Механізм дії пов’язаний із придушенням синтезу білка мікроорганізмів.
Лінкозаміди
За антибактеріальною дією подібний до антибіотиків групи макролідів, хоча відрізняється від них за хімічною структурою.
Ефективний щодо грампозитивних мікроорганізмів (стафілококи, стрептококи, пневмококи, паличка дифтерії) та деяких анаеробів.
Так як лінкоміцин накопичується в кістковій тканині, він є одним з найефективніших препаратів при лікуванні гострих та хронічних остеомієлітів та інших інфекційних уражень кісток та суглобів.
Ассистент ЦВД «Елітвет»
Пальчук Ксенія