Імунодефіцит кішок – важке захворювання, що викликається вірусом імунодефіциту кішок (ВІК або FIV від англ. feline immunodeficiency virus), що вражає імунну та нервову системи. Хвороба характеризується повільним, поступовим розвитком, поліморфністю клінічних проявів, високою летальністю.

На сьогоднішній день інфекція набула ендемічного характеру у кішок у всьому світі.

Епізоотологічні дані

Ризик передачі ВІК домашнім кішкам, які проживають у звичайній сім’ї, невеликий, за винятком тих, які перебувають у частих контактах з бездомними особами. Клінічні ознаки інфекції проявляються дуже повільно, і тому захворювання на чашу реєструється серед дорослих кішок. Найчастіше захворювання проявляється клінічно віком від 6 до 10 років.

Передача

Найбільш поширеним шляхом є передача через інфіковану слину, при укусах під час котячих бійок. Внаслідок цього захворювання найчастіше зустрічається серед безпритульних.

Випадки перинатальної передачі зафіксовані, хоча залишається незрозумілим, коли саме відбувається контактування з вірусом – при виношуванні, пологах чи відлученні. У будь-якому випадку цей спосіб не вважається епізоотологічно значущим.

Патогенез

Вірус виявляє тропізм до Т-лімфоцитів. Поразка імунокомпетентних клітин призводить до розладу імунної системи, що виражається пригніченням імунної відповіді на антигени, ослабленням імунних реакцій, зниженням продукції інтерферону, комплементу та інших захисних факторів. В результаті імунодепресії, пригнічення клітинної та гуморальної ланки імунітету організм стає беззахисним проти бактерій, грибів, вірусів, найпростіших та інших патогенів.

Клінічні ознаки

Перші ознаки інфекції проявляються через 4-6 тижнів після контакту з збудником. Розвивається картина гострого захворювання, що характеризується загальним пригніченим станом, високою температурою, генералізованим збільшенням лімфовузлів, а також лейкопенією та нейтропенією. Надалі виробляється стійка віремія. У цей момент вірус може бути виділений з різних клітин імунної системи, також з крові та інших рідин організму, таких як цереброспінальна рідина і слина. Більшість тварин можуть зникнути основні ознаки, у своїй лімфаденопатія зберігається протягом кількох місяців. У будь-якому разі, за гострою стадією настає латентний період, що триває від кількох місяців до 3 років, після якого поступово наростають явища хронічного синдрому імунодефіциту. На даній стадії тварини можуть виявити анорексію, зниження ваги, гарячковий стан, лімфаденопатію. З гематологічних показників: лейкопенію, лімфопенію, нейтропенію та анемію. У ослаблених тварин діагностуються інфекції секундарного походження, що набувають з часом хронічного характеру. До них відносяться інфекції ротової порожнини (стоматит, гінгівіт), захворювання респіраторної системи, шкіри, ураження сечостатевого та шлунково-кишкового тракту (хронічна діарея та меншою мірою поширення – блювання). Захворювання може прогресувати протягом кількох місяців або років доти, доки тварина не набуде хронічної лейкопенії на тлі незворотного виснаження. Близько 5% тварин на пізній стадії захворювання демонструють різноманітні поведінкові та неврологічні відхилення, що свідчить про поразку ЦНС (деменція, судоми тощо). На відміну від СНІДу, при ВІК не діагностуються опортуністичні інфекції, спричинені Candid або Pneumocystis carinii. Ознаки ВІК-інфекції схожі на багато імунодефіцитних станів, які виникають при хворобах інфекційного характеру.

Діагностика

Включає в себе огляд, анамнез, клінічний аналіз крові. У ЦВД «Елітвет» ВІК-інфекція  діагностується також за допомогою експрес тестів.

Лікування

Ліки для кішок, інфікованих ВІК, невідомі. Існуюче лікування спрямовано придушення опортуністичних інфекцій (стоматит, респіраторні інфекції). Загальна підтримуюча, симптоматична терапія з використанням антибіотиків, кортикостероїдів та вітамінних препаратів дає певний позитивний ефект. Курс лікування зазвичай продовжується до трьох тижнів, при щотижневому контролі гематологічних показників. При цьому обов’язково проводять планову вакцинацію тварин проти інших інфекцій убитими вакцинами та дегельмінтизацію.

Профілактика та контроль

Сучасні дослідження показують, що інцидентність ВІК – інфекції серед кішок не зростає швидкими темпами і, можливо, досягла стабільного рівня з поправкою на кількість бездомних кішок у популяції. Зміна кількості бездомних кішок або збільшення контактів домашніх особин з бездомними, мабуть, є єдиним фактором, що впливає на інцидентність. В даний час заходи практичного контролю полягають у наступному:

Обмеження можливості кішок вступати в контакти із серопозитивними тваринами. Це є найефективнішим засобом контролю за поширенням захворювання. Власників кішок слід інформувати про ризик, який виникає при безконтрольному ставленні до процесу розмноження тварин. Щоб уникнути появи інфікованих кошенят, власник повинен проводити тестування самок, щоб виключити можливу ВІК-позитивність.

Лікар ЦВД «Елітвет»
Сененкова Ю.В.