Трансмісивна саркома (венерична саркома, пухлина Штікера) – унікальне новоутворення, яке зустрічається тільки у собак. Пухлина передається від однієї особини до іншої при контакті, найчастіше при спарюванні. Довгий час передбачалася вірусна етіологія цього захворювання. Наразі вважається, що передача відбувається за рахунок механічної трансплантації пухлинних клітин.
Причини. Зараження відбувається під час контакту. Джерелом зараження зазвичай служать бродячі собаки, під час парування з якими заражаються домашні собаки. Пухлина найчастіше розвивається на слизовій оболонці статевих органів як дуже
характерних розростань, схожих на цвітну капусту. Зрідка зустрічається ураження на слизовій оболонці носової або ротової порожнини. Вкрай рідко буває поразка на шкірі.
Ознаки захворювання. У хворих тварин спостерігають виділення крові з препуціального мішка або піхви. Такі собаки вже заразні. У разі ураження носової порожнини спостерігають чхання, виділення крові із носа. Доводилося спостерігати казуїстичний випадок, коли пухлина в порожнині носоглотки призводила до утруднення дихання.
Трансмісивна саркома – це не рак! Вона не становить безпосередньої небезпеки для життя тварини, і тим більше людини, проте створює дискомфорт, як для собаки, так і для власника.
Діагностика венеричної саркоми у собак – морфологічна. Остаточний діагноз можна встановити лише після гістологічного дослідження. Насправді ж лікарі-клініцисти вдаються до нього лише у сумнівних випадках, наприклад, при пухлинах рідкісної «носоглоткової» локалізації. У типових випадках (ураження статевих органів) буває достатньо даних цитологічного дослідження. На скло беруть мазки-відбитки, що зручно для лікаря та безболісно для собаки. Після забарвлення та цитологічного підтвердження діагнозу можна розпочинати лікування трансмісивної (венеричної) саркоми.
Лікування. Хірургічний метод лікування (резекція пухлини за допомогою скальпеля, електроніжа) застосовують рідко, ефективність їх коливається 32-78%. Оперативний метод неприйнятний при багатофокусних та генералізованих варіантах пухлини. До того ж хірургічне втручання на статевих органах пов’язане з ризиком виникнення операційних та післяопераційних ускладнень (ушкодження уретри, утворення спайок з порушенням відтворювальної функції органу, метастази).
Хіміотерапія на сьогоднішній день залишається оновленим методом лікування, ефективність досягає до 95-100%. Побічні ефекти (блювання, діарея, анорексія і т.д.) спостерігають у 30-35% тварин, в основному собак великих порід. Пухлина дуже чутлива до цитостатичних препаратів. Найбільше застосування їх знайшов вінкристин. Застосовуваний у монорежимі, він у більшості випадків не викликає ускладнень і практично гарантовано виліковує собаку від пухлини. Якщо невдовзі після початку лікування регресії пухлини не спостерігають, варто провести гістологічне дослідження для уточнення діагнозу.
У самок зазвичай потрібно 3 – 5 введень вінкрістину, у самців 4 – 6 введень. Лікування припиняють за повного зникнення пухлини. У зникненні пухлини треба переконатись, інакше доведеться лікувати рецидив. Якщо немає впевненості, що пухлина повністю зникла, можна взяти контрольну біопсію або підстрахуватись ще одним запровадженням хіміотерапевтичних засобів. Лікування рецидиву може виявитися важчим і може вимагати додавання до схеми більш токсичних препаратів: циклофосфану або доксорубіцину.
Слід пам’ятати, що ніщо не може захистити собаку від повторного зараження при новому контакті з носіями пухлини.