Гідроцефалія – це вроджене захворювання собак, що характеризується надмірним утворенням та скупченням ліквору в мозкових шлуночках. У той же час загальний обсяг головного мозку залишається незмінним, тому через підвищення тиску в мозкових шлуночках зменшується кількість нервової тканини, що призводить до тяжких проявів хвороби.

Схильність до розвитку цього захворювання невідповідність розмірів головного мозку та черепної коробки у карликових порід собак. А також порушення

лікворовідток через синдром Кіарі. Найбільш схильні до цього захворювання карликові породи собак – йоркширські тер’єри, чихуахуа, той-тер’єри та ін.

Причини розвитку вродженої гідроцефалії, за даними досліджень, полягають у наслідуванні певних генетичних аномалій за аутосомно-рецесивною ознакою, але це питання слід вивчати в майбутньому докладніше, оскільки відомості про механізми спадкування є недостатніми. Також уроджена гідроцефалія може бути результатом впливу внутрішньоутробної інфекції на мозок плода.

Вік, у якому вперше виявляться симптоми, може бути різним і, як правило, становить від 2-х місяців до 5 років, але найчастіше власники звертаються з тваринами віком до 1 року.

Найбільш характерні клінічні ознаки гідроцефалії:

  • кружіння по колу;
  • закидання голови назад;
  • приступи судом;
  • нахил голови в один бік та ін.

Зовнішній вигляд цих собак відрізняється від однопомітників: дуже великий череп на тонкій шиї, страбізм очних яблук, поведінкові порушення (агресивність, булімія, підвищене лібідо, труднощі у дресируванні).

Діагноз вродженої гідроцефалії ґрунтується на характерних клінічних особливостях, підтвердженні розширення шлуночків та відсутності інших причин енцефалопатії. Ультразвукове дослідження (через відкриті джерельця та дефекти даху черепа) та просунуті методи візуалізації (комп’ютерна та магніторезонансна томографія) повсюдно витісняють більш інвазивні методи підтвердження розширення шлуночків (напр. контрастну вентрикулографію).

При підтвердженні діагнозу призначають лікування. У період гострих неврологічних розладів застосовують препарати, що знижують внутрішньочерепний тиск (застосовують сечогінні засоби, глюкокортикоїди, антибіотикоткрапію), а за недостатньої ефективності вдаються до хірургічного лікування – вентрикулоперитонеального шунтування. Ця хірургічна операція полягає у введенні спеціальної дренажної трубки, яка з’єднує порожнину мозкових шлуночків та черевну порожнину, таким чином надмірна кількість ліквору видаляється з мозкових шлуночків та знижується тиск у головному мозку.

Прогноз при гідроцефалії обережний, оскільки незважаючи на всі методи лікування тварина з клінічними ознаками вже має порушення розвитку та функціонування головного мозку, яке надалі може прогресувати. Також при установці вентрикулоперитонеального шунту вони можуть зазнавати обтурації і вимагати повторної реоперації.

Лікар інтерн ЦВД «Елітвет»
Збарах Єлизавета