Мікоплазмоз – інфекційне захворювання, яке викликане мікоплазмами, дрібними вільноживучими мікроорганізмами, позбавленими клітинної стінки. Найчастіше у собак діагностують урогенітальні захворювання, спричинені представниками Mycoрlasma sр. та Ureaрlasma sр., які в нормі зустрічаються у сапрофітному стані у сечостатевій системі більшості здорових тварин. Тому питання про роль уреаплазм в етіології та патогенезі захворювань урогенітального тракту досі не вирішено. Занадто вже вони поширені, і дуже часто ці мікроорганізми виявляються в особин. які мають клінічної симптоматики. Автори, що відносять уреаплазми до облігатних патогенів, вважають, що вони викликають уретрити, цервіцити, простатити, післяродові ендометрити, пієлонефрити, безплідність, різну патологію вагітності (хоріоамніоніти) та плоду (легеневу патологію). Інші дослідники вважають, що уреаплазми є частиною умовно-патогенної флори урогенітального тракту, і здатні викликати інфекційно-запальні захворювання сечостатевих органів лише за певних умов (зокрема, недостатності імунітету) або при відповідних мікробних асоціаціях.

Урогенітальні інфекції, спричинені мікоплазмами, можуть бути гострими, хронічними та безсимптомними.

Передача відбувається, як правило, статевим шляхом, але можливий і повітряно-краплинний шлях передачі. Плід заражається внутрішньоутробно. При тяжких мікоплазмозах можливе розсмоктування ембріонів, абортування, щенята народжуються недорозвиненими, спостерігається висока неонатальна смертність у перші дні. При аналізі, як правило, мікоплазми або уреаплазми виділяються у кількості, що перевищує одну другу всього складу нормальної мікрофлори піхви або уретри.

Симптоми: рецидивні вагініти, стійкі до класичного лікування, викидні, мертвонароджені щенята – у

сук; баланопостити, уретрити, простатити, орхоепідідіміті, набряк мошонки, зниження фертильності – у самців.

Лікування призначає ветлікар. Показані антибіотики ряду тетрациклінів, а також нові фторохінолони, наприклад енрофлоксацин (байтрил).