На жаль, незважаючи на те, що гіпотиреоз – це відносно поширена серед собак ендокринна патологія, даний діагноз досить рідко встановлюється правильно і найчастіше тим тваринам, які насправді не страждають гіпотиреозом.
При цьому чомусь не обстеженими та не діагностованими залишаються справді хворі на гіпотиреоз собаки. «Як уникнути лжедіагнозу та лжелікування?»
– ось основне питання, відповідь на який хотілося б розкрити в ході обговорення даної ендокринної патології. Лжедіагностика проблеми, що не існує у собаки – основна причина вибору неправильного і, відповідно, безуспішного лікування.
Функції щитовидної залози
Щоб розуміти суть хвороби, слід чітко представляти фізіологічну роль ураженого органу. Щитовидна залоза в нормі виробляє тиреоїдні гормони, які відіграють головну роль у забезпеченні метаболізму та необхідні для здійснення основного обміну. Основним обміном називається ряд хімічних реакцій, які забезпечують вироблення енергії, яка потрібна для життєдіяльності організму. Головним механізмом дії тиреоїдних гормонів є стимуляція синтезу білків у цитоплазмі клітин та підвищення рівня споживання кисню тканинами. Також гормони щитовидної залози беруть участь у підтримці необхідної частоти серцевих скорочень, забезпечують належну нервову збудливість тощо.
Що таке гіпотиреоз?
Гіпотиреоз (недостатність гормонів щитовидної залози) відноситься до групи найпоширеніших ендокринних патологій у собак. Це набута або, вкрай рідко, вроджена хвороба, що розвивається внаслідок недостатнього синтезу чи порушення утилізації гормонів щитовидної залози. А якщо основна функція цих гормонів – контроль основного обміну, відповідно здійснення цього обміну буде істотно порушено.
Імовірність гіпотиреозу однакова у собак усіх порід, але було
доведено, що лімфоцитарний тиреоїдит є спадковим захворюванням у біглів та хортів і, відповідно, призводить до розвитку гіпотиреозу у цих порід собак. У більшості випадків захворювання реєструють у собак середнього та старшого віку (в діапазоні 6-10 років) будь-якої статі.
Залежно від причин, що спричинили зниження функціональної активності щитовидної залози, розрізняють такі види гіпотиреозу:
– первинний, зумовлений недостатнім виробленням гормонів самою щитовидною залозою;
– вторинний, пов’язаний із недостатньою стимуляцією залози аденогіпофізом;
– третинний, викликаний недоліком тиреотропін-релізинг-фактору гіпоталамуса.
Первинний гіпотиреоз – найпоширеніший вид хвороби, на нього припадає близько 95% всіх випадків захворювання. Основна причина розвитку первинного гіпотиреозу (приблизно 50% випадків) – це аутоімунне захворювання, так званий хронічний лімфоцитарний тиреоїдит. Інші випадки первинного гіпотиреозу пов’язані переважно з ідіопатичною атрофією щитовидної залози (а це процес дегенеративного, а не запального характеру). Такі причини гіпотиреозу, як спадкові дефекти у синтезі тиреоїдних гормонів, вроджені гіпо- та аплазія щитовидної залози, тиреоїдит при інфекційному процесі, а також неоплазія, досить рідкісні. Відповідно, окремої уваги цим рідкісним патологіям ми не приділятимемо.
Клінічні ознаки
Розуміння симптомів гіпотиреозу базується знову ж таки на розумінні фізіологічних функцій гормонів щитовидної залози. Гіпотиреоз здатний спричинити за собою цілу низку патологій через суттєвий ґрунтовний вплив, який надають гормони щитовидної залози на клітинний метаболізм. Типовими клінічними ознаками гіпотиреозу є млявість та апатія, збільшення маси тіла, себорея та алопеція. Без цих «майже обов’язкових» симптомів не варто підозрювати захворювання на гіпотиреоз. Однак можуть виявлятися і багато інших наслідків та ускладнень, які нерідко пов’язані з тривалим перебігом захворювання та несвоєчасним зверненням до лікаря. Розпізнавання ускладнень та захворювань, пов’язаних із гіпотиреозом, допоможе поставити правильний діагноз та призначити правильне лікування.
У зв’язку зі різноманіттям функцій гормонів щитовидної залози гіпотиреоз призводить до численних системних порушень. Симптоми гіпотиреозу проявляються поступово та протягом тривалого часу. Іноді на розвиток симптомів, здатних навести власників на думку, що з собакою щось не так, потрібно кілька місяців. Початкова симптоматика досить неспецифічна і найчастіше дозволяє відразу ж припустити правильний діагноз. Початкові прояви – це слабкість, млявість, швидка стомлюваність, підвищена сонливість та апатичність тварини, зниження температури тіла та пошук теплих місць у приміщенні. Останній симптом пов’язаний з тим, що зниження основного обміну, порушення терморегуляції з переважанням тепловіддачі теплопродукції зменшує толерантність до холоду.
Отже, що стане приводом для звернення господаря собаки до клініки? По-перше, уважний господар, швидше за все, зверне увагу на надмірну млявість і апатичність собаки: зазвичай власники помічають, що собака шукає теплі укриття, не бажає гуляти, уникає будь-яких навантажень і втрачає звичну для неї емоційність. З іншого боку, деякі власники не сприймають таких важливих симптомів, як патологічні ознаки, і можуть пов’язати їх, наприклад, з віком тварини. Це призводить до запізнілого звернення до лікаря. Часто поряд із перерахованими симптомами власник звертає увагу на втрату шерсті у вихованця. Характерні (але не обов’язкові!) для гіпотиреозу набряки морди, підгрудка, шиї помічають знову ж таки далеко не всі. Так зване «сумний вираз морди» тварини (через її набряк) стає чимось природним на тлі його загального стану.
Крім цих порушень, що часто зустрічаються, відзначаються також і інші неспецифічні патології, на яких хотілося б зупинитися докладніше.
Репродуктивні порушення
У хворих на гіпотиреоз сук можливі безпліддя та порушення циклу овуляції. Власники найчастіше відзначають подовження інтервалів між течками до 8-10 місяців або ж у деяких випадках захворювання – анестрію (припинення течок). При гіпотиреозі та збереженні естрального циклу часто посилюються симптоми помилкової вагітності, що супроводжується інтенсивною галактореєю.
Відсутність статевого потягу у собак також характерна для гіпотиреозу, але не завжди відзначається власниками як симптом, так як рідко викликає занепокоєння у господаря собаки.
Ураження очей
Основним офтальмологічним симптомом стає процес дистрофії рогівки. Ця патологія обумовлена підвищенням концентрації у крові продуктів ліполізу. Ліпідоз рогівки нерідко буває односторонній через те, що ліпіди відкладаються в тій зоні рогівки, де раніше було якесь пошкодження, а зараз є новоутворені судини, з яких ліпіди дифундують у навколишню строму.
Гіперліпідемія, що виникає при гіпотиреозі, в окремих випадках призводить до запальної гіперемії склоподібного тіла і хронічного увеїту. Ще рідше у собак з гіпотиреозом бувають такі ускладнення, як виразка рогівки, відшарування сітківки та кровотеча з неї, набрякання диска зорового нерва та сухий кератокон’юнктивіт. Більшість цих патологій не можна однозначно пов’язати з гіпотиреозом. Сухий кератокон’юнктивіт зустрічається у собак з гіпотиреозом, але тісний причинно-наслідковий зв’язок між цими двома захворюваннями не встановлений.
Ураження серцево-судинної системи.
Виявляється брадикардією, слабкою пульсацією, що визначається пальпаторно на периферичних артеріях, та ослабленням верхівкового поштовху серця.
Дерматологічні зміни
У більшості випадків помітними для власників собак стають тотальна дифузна алопеція або просто прорідження шерстного покриву на спині та боках тварини. При цьому сліди розчісування найчастіше відсутні. Першими характерними місцями для виникнення алопеції є спинка носа та дорсальна поверхня хвоста (так званий «щурий хвіст»). Також характерне початкове облисіння місць, що піддаються максимальному тертю: пахова та пахвова області, частина шиї, що знаходиться під нашийником. Рідше звертається увага на уповільнене відростання шерсті після стрижки за відсутності алопецій чи осередкові алопеції у сфері попереку і крупа. З’являється також гіперпігментація облисілих ділянок, пов’язана з посиленням меланогенезу – реакції, внаслідок якої тирозин перетворюється на меланін в епідермісі. Проте механізм посилення меланогенезу поки що залишається незрозумілим.
Зниження вмісту в організмі гормонів щитовидної залози призводить до атрофії епідермісу, порушення його зроговіння через зниження синтезу білків, мітотичну активність епітеліоцитів та споживання кисню клітинами. Також при гіпотиреозі розвивається атрофія сальних залоз та знижується вироблення шкірного сала.
Уповільнення периферичного кровотоку, супутня анемія та специфічний набряк (муциноз) роблять шкіру холодною, потовщеною та тугою на дотик. Надлишок глікозаміногліканів при гіпотиреозі в умовах уповільненого лімфотоку формує так звану мікседему – «набряклість морди», в результаті чого її одутла форма набуває вираження смутку. У собак світлих забарвлень також може бути помітна вугрі – так звані комедони, особливо в області спини і живота.
Сверблячка при гіпотиреозі з’являється лише при ускладненні шкірних уражень вторинними бактеріальними або грибковими інфекціями. Такі інфекції якщо і піддаються лікуванню, то без усунення першопричини – гіпотиреозу обов’язково рецидивують. При неускладнених вторинними інфекціями ураженнях шкіри свербіж для гіпотиреозу зовсім не властивий.
З-поміж додаткових, рідше симптомів ураження шкіри можна відзначити уповільнення загоєння шкірних ран і виразок в результаті уповільнення клітинної проліферації в умовах недостатньої функції щитовидної залози.
Мал. 2. Алопеція Х – дерматологічна патологія породи шпіц, що нерідко приймається за гіпотиреоз.
Симптоми ураження шкіри, що зустрічаються у собак при цій патології, не слід сліпо списувати на лжедіагноз «гіпотиреоз».
Потрібне додаткове обстеження та проведення диференціальної діагностики.
Неврологічні ускладнення
Гіпотиреоз викликає різні неврологічні симптоми, пов’язані з ураженням центральної та периферичної нервової системи. Найчастіше центральні реєструються периферичні невропатії. При фізикальному обстеженні можна виявити пропріоцептивні порушення та атаксію переважно задніх кінцівок, гіпорефлексію та біль у плечі у собак з кульгавістю передніх кінцівок. У хворих собак з’являються електроміографічні порушення, які можна порівняти з денервацією. Собаки з гіпотиреозом та периферичною невропатією досить швидко позитивно реагують на введення левотироксину. Симптоми можуть повністю зникнути через 3-8 тижнів після початку лікування.
Вестибулярні ураження, патології лицевих нервів нерідко трапляються при гіпотиреозі. При цьому більшість хворих собак не мають ознак поширеної невропатії. Вестибулярні порушення повільніше за решту неврологічних симптомів реагують на застосування левотироксину, більш-менш помітне поліпшення настане не раніше, ніж через 8 тижнів. У деяких випадках можуть залишитися наслідки у вигляді, наприклад, нахилу голови.
Чіткий причинно-наслідковий взаємозв’язок між мегаезофагусом, ларингеальним паралічем та гіпотиреозом досі не встановлений. Однак є достовірні повідомлення, що свідчать про те, що ларингеальний параліч є локалізованою нейропатією, пов’язаною з гіпотиреозом. Мегаезофагус дуже рідко проходить при лікуванні гіпотиреозу. Незалежно від взаємозв’язку між гіпотиреозом і мегаезофагусом або паралічем гортані прогноз на відновлення здорової езофагеальної та ларингеальної функції – від обережного до несприятливого.
Захворювання центральної нервової системи при гіпотиреозі виникають унаслідок церебральної гіпоксії чи метаболічної невропатії. Можуть виникнути парез та параліч вестибулярного, лицьового та трійчастого нервів, а також геміпарез та гіперметрія. Ці симптоми проходять повільніше, ніж багато інших проявів гіпотиреозу, і можуть спричинити залишкові неврологічні порушення.
У зв’язку з тим, що перелічені неврологічні порушення можуть виникати і з низки інших причин, дуже важливо правильно інтерпретувати отримані лабораторні дані.